Історія абсенту: від популярності до заборони

Пізніше цю моду підхопили і за океаном, з абсентом можна було побачити багатьох знаменитостей від Емінема до Меріліна Менсона.

Взагалі успіх чеської марки важко пояснити, тому що смак цього абсенту був огидним. «Цей абсент п'ють, щоб швидко п'яніти; тільки мазохіст додає до нього воду, щоб затягнути його». Хороший абсент, навпаки, можна пити повільно та довго.

Хіллз лаяли всі знавці і через рік, за сприяння головного французького експерта з абсенту та творця музею абсенту – Марі-Клод Делае, була випущена нова марка «La Fee», яку можна було смакувати.

Маркетингова політика виробника враховувала комічне ставлення англійців до «небезпечного з отрут», ряд акцій носив яскраво виражений «несерйозний» характер, невластивий розкрутці алкоголю.

Це призвело до створення позитивного образу абсенту – трохи кумедного і трохи зловісного – ніколи до цього абсент не мав такої «райдужної» репутації.

У 2004 році парламент Швейцарії проголосував за легалізацію абсенту, забороненого з 1907 року.

24 липня 2004 року суд Амстердама визнав нечинним голландський закон від 1909 року, який забороняє абсент.

Зараз виробники абсенту зобов'язані дотримуватись обмежень, введених Європейським союзом, згідно з якими кількість туйону в абсенті не повинна перевищувати 10 мг/літр.

При цьому в деяких країнах Європи виробляють абсент із вмістом туйону 35 мг/л.